При кожному плануванні поїздки шукати нові цікаві об’єкти та ще й так щоб недалеко було, все важче. Та одна ділянка все таки у нас виявилась не з’їждженою. Це кусок між Надвірною та Коломиєю. Вірячи карті Гугля, там є багато непізнаних військових об’єктів. Вибираємо найближчий не дощовий вихідний – 15 травня 2011.

Оскільки темка довго планувалась, бажаючих назбиралось багатенько. Зранку мали їхати рахівським дизелем і щоб гарно і раціонально розміститись, ще звечора на форумі малювали план «нападу» на вагони. Кілька чоловік вирішили їхати своїм ходом до Надвірної, щоб не перетинатись з дачниками, ще кілька чекали у Надвірній. Назад мали повертатись Коломийським дизелем о 17.57 або о 20.53, якщо не встигнемо.

Поки сідали у вагон, їхали, не зауважили нашої кількості, та коли все велосипедне братство «висипало» на перон це було прикольне видовище. Нас було 31 чоловік. З вокзалу наша дорога пролягала на міст через залізну дорогу, рухались в сторону Верхнього Майдану. Тут головне у лісі за Надвірною на розвилці повернути на ліво. Зразу ж починається різкий підйом. У першому ж селі зупинились поповнити запаси, це затягнулось на добрих пів години. Взагалі рухатись такою чисельною групою досить важко, оскільки всі рухаються з різними швидкостями, часто зупинялись, причікуючи один одного.

У лісі за селом потрібно не проґавити полянку зліва, напроти справа табличка з інформацією про лісництво. Це буде перший об’єкт – на досить великій території є кілька ангарів, бункерів, озера, які раніше, до затоплення, ймовірно, були ракетними шахтами. Виїхавши з лісу з дороги повертаємо направо, тут залишки асфальтованої дороги, тому помилитись важко. Приблизно через три кілометри від повороту знову звертаємо направо, на бічну дорогу, яка виводить нас до величезного напівзруйнованого ангару (база РТБ).

Далі повертаємось до повороту і прямуємо по дорозі. По ґрунтовці виїжджаємо на асфальтівку. І тут головне не зробити помилку, яку зробила я. Через лінь глянути на карту, впевнено вирішила їхати наліво, вважаючи що ми уже на трасі Надвірна-Коломия. Потрібно повертати направо! У нашому випадку ми попали у Вишнівці. А оскільки рухались дуже розпорошеною групою, то зрозуміли, що їдемо не туди трохи пізно. Ледве зібравшись до купи вирішували, що робити далі. Поки olavin з своїм ЖПСом нас доганяв, Chieftl знайшов нам альтернативну дорогу, як повернути на трасу. Та група бурштинівців уже явно пізнила на поїзд, та і багато хто не хотів їхати сумнівним шляхом. Тому більша частина поїхала далі на Отинію, а десяток відчайдухів таки вирішили довести маршрут до кінця.

Наступним селом був Середній Майдан, далі на перехресті направо, вверх, і ґрунтівкою доїжджаємо до Кубаївки. Трохи ґрунтових підйомів-серпантинів, спуск і ми на трасі у Саджавці! Уже трохи вимучені затарюємось і їдемо тут же на берег Прута пообідати. По часу розуміємо, що на перший поїзд ми уже не встигаємо. Виїжджаємо на трасу і вже на порядній швидкості «пролітаємо» Іванівці та Товмачик, за яким десь через 2 км звертаємо ліворуч, на ґрунтовку. Так, через два кілометри і переїхавши через колію, попадаємо у Раківчик, звідки знову на трасу, але уже Івано-Франківськ - Коломия.

На трасу нам на ліво, до Лісової Слобідки, зразу на початку, ще з траси, ліворуч помічаємо велике вогнище – горить земля! Трохи історії: близько 20 років тому в цьому місці через незначні тріщини в землі раптом поряд з будинками місцевих жителів з-під землі почав виходити газ. Загорівся і горить до сих пір. Житель сусіднього будинку спробував самостійно саморобними пристроями направити його собі додому. Та місцева влада заборонила: існує небезпека вибуху, тому що газ без запаху, може накопичитися в приміщенні в небезпечній концентрації. Газовики кажуть, що використовувати промислово цей газ невигідно: низький тиск, малий дебіт, витрати на підготовку до експлуатації перевищать дохід. Так і горить до сьогодні. Правда зараз там є деяка техніка, бури, та все не огороджено можна вільно ходити, близько все одно не підійдеш, бо жарить як в печі.

Щоб дістатись наступного об’єкту та не вертатись по трасі, проїжджаємо метрів 500 назад і звертаємо ліворуч. Тут селом просто чудова дорога, із затяжним спуском, виводить нас на ґрунтове перехрестя, на якому нам прямо – на Малу Кам’янку. Поповнюємо запаси води і набираємося сил, бо час підтискає, а нам ще один об’єкт. Наступним селом стає Годи Турка, з однойменною станцією, на якій маємо сідати на Коломийський потяг додому.

Виїхавши на перехрестя з трасою, повертаємо наліво, на вокзал, де взнаємо точний час прибуття, за 10 хв дев’ята, отоварюємось в місцевому маркеті, вертаємось знову на перехрестя. Тут нам знову ліворуч. Переїжджаємо колію, долаємо затяжний підйом і через 2,5 км, від перехрестя, звертаємо на досить помітну бетонку. Через кілометр в’їжджаємо на територію потужної бази – це, вірячи Інтернету, вузол зв’язку КП 44РД 43РА.

Часу на огляд маємо 30 хв., будівель дуже багато, та вже у першій помічаємо величезну кількість пакетиків чаю та пакувальних коробок. У кількох будівлях видно початий новий ремонт, який уже пошкоджений вандалами. На одному з поверхів знаходимо гори сушених рослин. Певно саме тут пакували трав’яний чай досить відомої місцевої марки. Щодо її легальності даних не маємо. Та час спливає, тому хутко повертаємось на вокзал у Годи Турку, де за декілька хвилин вже сидимо у майже пустому вагоні.

Поїздка була просто чудова, досить різноманітна, за час якої чисельність групи змінилась з 30 до 10, велика кількість цікавих об’єктів. Також дороги досить активно чергувались від ґрунтової до супер асфальтової. Жаль, що через мою неуважність і недбалість, багато хто не зміг проїхати весь маршрут до кінця. Спасибі учасникам за розуміння і активність, багато людей бачила вперше, але, що головне, не востаннє! Є велике бажання повернутись на ту останню базу у Турецькому лісі для детальнішого огляду, тому, думаю, продовження буде.

Трек маршруту можна подивитись на bikemap.net.