26 вересня 2010 року в селі Вовчинець відбулись веломагання «Станіслав–кантрі». Провели «незважаючи на», але то таке... Будемо мати урок на майбутнє. Добре, що справились удвох з Олегом Данилком.
Зранку ледве прокинувся, в останні дні мало спав і мучився з простудою. Приїхав у Вовчинці з запізненням, Олег вже чекав. Не було на кого лишити рюкзаки, тому поїхали розмічати з додатковою вагою на плечах. Але справились досить швидко. Подекуди лишилась розмітка з попередньої гонки, а на деяких деревах хтось зовсім недавно намотав нашу стрічку, напевне, щоб краще було тренуватись у лісі. На галявині вже було біля 10 людей. Почали реєструватись, знайомитись, обговорювати, що нового на трасі. Радісно зустріли Любомира з ящиком смачних яблук, почали їх їсти.
В 13 годині поїхали на оглядове коло (я полінувався і потім пожалкував, бо поїхав гонку не розігрівшись). В 13:40 стартували від магазину. Шкода, що Катеринка не встигла на старт, треба було почекати до 14:00, але не знав, що вона планує їхати гонку. Негарно якось вийшло.
Перше коло мене «вбило». Так важко було хіба що у Львові з розбитою головою і в шалену спеку. Думав сходити. Але в лісі якось ожив, і на друге все ж таки поїхав. Потім було чим далі — тим легше. На 4–му вже шкодував, що скоро фініш.
«Вища ліга» у складі Ігоря, Любомира і Дмитра одразу пішли у відрив, трохи за ними їхав Микола. Перше коло їхали втрьох з Андрієм Полянчичем і Назаром. На 2–му перший пішов у відрив, а другий відстав. Тому далі їхав гонку «тихо сам з собою» — не бачив нікого ні спереду, ні ззаду. Лише у лісі обігнав Катеринку, переплутавши її з Танею.
А, ще згадав смішний епізод. Перед заїздом у ліс на першому колі хочу пропустити Полянчича, думаю, що він один, призупиняюсь, обертаюсь — а там несеться ціла орава, Олег Данилко догнав нас (стартувавши на хвилину пізніше). Ледве не впав у кущі від несподіванки.
На третьому колі наче хтось наврочив. Спочатку в лісі тікав від бабки (втік у кущі), потім просто не вписався в поворот, на спуску з вапняку ледве об'їхав двох жіночок, і в самому низу спуску в якості контрольного вистрілу — машина, в яку я ледве не влетів. Зате на інших колах все пройшло гладко, без падінь і пригод.
Фінішував традиційно для себе — жалкуючи, що не можна їхати далі. Дуже люблю цей ліс, ганяв би й ганяв. Потім було нагородження, фотографування, їли смачні яблука, печиво і банани. Частина учасників поїхала у Козакову долину дивитись на печери, я вже не мав сил, тому потихеньку покрутив додому.
Не знаю, чи закрили цей «змагальний сезон», чи ще виберемось на якусь гонку у Львові. Певні висновки для себе роблю після кожної гонки. Зараз вирішив поділитись, може, десь помиляюсь, а може, хтось підкаже щось. За винятком гонки 29 травня, було небагато учасників. У т.ч. й сьогодні. Мутна ситуація з підготовкою далася взнаки. З інших міст — лише Назар зі Снятина. Можливо, когось злякала погода — похмуре небо. Хоча дощу не було, і їхалось дуже легко. Шкода, що Стас, Тарас і Зорік не мали можливості їхати. Але основна причина — у нас у місті крос-кантрі мало кому потрібне. Пити пиво цікавіше. І дешевше. Думаю, трьох гонок на сезон цілком достатньо, треба лише організовувати їх якісно. Ці питання можна буде обговорити, коли сезон закінчиться. Порівнюючи з весною, у багатьох піднявся рівень катання, познайомились із молодими перспективними хлопцями. Сподіваюсь, далі буде веселіше.
