Здавалося, що околиці Франківська вже зїздили вздовж і впоперек і знаємо кожну цікавеньку місцину. Та залишилось одне місце - «чорна пляма», яке мучить мене вже роки зо три і ніяк не вдається його розвідати. Це бункер-музей поблизу урочища Березовець, що знаходиться десь на Вовчинецьких горах.

А дізналась я про таке місце на одному туристичному форумі з діалогу Velo-Stalker'а з одним краєзнавцем. Та і інформація там була дуже розпливчаста і мізерна. Тому вже точно вирішивши поїхати у розвідку цього року, зв’язались з цим краєзнавцем. Людиною він виявився чудовою і як міг та пам’ятав, старався пояснити місцезнаходження бункера.

Тут наведу кілька основних пунктів, по яких варто шукати бункер:

1. Бункер розташований над ярком, в прорідженому старому лісі. З узлісся його не видно. 

2. На правому березі яру (географічно, за течією води). 

3. Біля бункера є березовий хрест висотою приблизно 3 м, завінчаний вінком і стрічками. Була табличка із прізвищами вбитих (здається їх було троє) і їх місць народження.

Тепер перейдемо трохи до історичної частини виникнення даного об’єкту. Для цього знову ж скористаюся цитатами краєзнавця: «У Березовці, що між газопроводом і Ганусівкою на висоті 314 був хутір, який зруйнували НКВД-сти. На могилі вбитих ними людей там стоїть хрест. Уздовж дороги є декілька відомих джерел. У лісі поблизу Березовця є бункер-музей. Тут загинули повстанці», «Березовець, село, яке знищили НКВДисти, а частину його жителів розстріляли».

От і все, трохи по карті приблизно вирахувала де то має бути, тому запропонувала на форумі таку собі матрасну поїздочку, пошуково-розвідувальну експедицію. Маршрут зовсім легенький мав би бути, буквально на кілька годин. Та то погода не підходяща була, то поїздки інші попадалися. Тому спромоглися вибратися аж на 1 травня.

Синоптики обіцяли дощі, але зранку погодка виявилась чудовою і проанонсувавши на сайті, ми рвонули. «Ми» мається на увазі я, Vasya_F та Strange_V. Решту мали чекати біля МЕТРО. Та ніхто не приїхав. Докотились до Вовчинців, почали крос-кантрійний підйомчик по маршруту минулорічних змагань, тільки в протилежному напрямку. Тобто за магазином наліво.

«Добрі» люди на початку дороги накидали купу глини, але вона вже трохи розїжджена для велосипедів. Крутий підйом, стартово-фінішна галявина і роздоріжжя, нам по лівому розгалуженню. Їхалось суперово, в лісі затінок, сухенька траса, незначні підйоми і спуски. На деревах частенько мелькають свіжі марки вело маршруту у «Козакову долину».

«Вигулькнули» з лісу і покотили попри поле. Минули високовольтну лінію і… на тобі, дорога відхиляється вправо від старого маршруту в Козакову Долину. Взагалі самі Вовченецькі гори дуже змінились, а саме поле, воно починає потроху заростати лісом – всюди свіжі кущі, дерева. Їдемо попри два чорні металеві хрести, один більший, другий менший. Це місце, де були розстріляні жителі Березовця.

Ще кілька сотень метрів і виїжджаємо до роздоріжжя з відпочинковою зоною. Тут є і карта нового маршруту до Козакової долини. Зелена лінія – новий маршрут, частина червоної – старий маршрут. Тут трохи хлопці покопирсалися у великах, я ще раз звірилася з описом і вирішили їхати до дерев’яного хреста, вроді від нього треба починати пошук бункера. Цей хрест стоїть на дорозі старого маршруту, на узліссі, при в’їзді в ліс.

Поїхали ми в сторону того хреста, тобто в пн-зах напрямку. Дорога іде у низ, получився прикольненький спуск. Оскільки бункер на березі яру, то внизу спуску пішли по дорозі, що вела у ліс, тобто вправо. Взагалі, я хотіла просто зайти вліс, трохи роззирнутися, але зразу помітила якусь яругу і поперла до неї, хлопці за мною. Погнала вздовж яру, вони за мною. Ішли ми по правому березі (на схід), дойшли до розгалуження, правостороннього. На дні того яру був потічок, визначили течію, виявилось, що ми на лівому березі, попхалися через потік на інший, правий берег. Комарі ставали надокучливіші, зарослі - щільнішими. Вилізши на берег, мали два варіанти, або іти до витоку потічка і до виходу з лісу (пд напрямок), або заглублюватися далі в ліс в пн напрямку. 

Вирішили, що комарі після зими дуже голодні і понадіялись, що бункер на нашу удачу виявиться на цьому куску лісу і вибрали перший варіант - на вихід з лісу. Іти понад яром було майже не можливо, ліс дуже густий, зелень буяє і комарі також. Тому мусіли трохи лізти у глиб лісу і відходити від яру. Так потрохи вилізли на лісову дорогу, яка і вивела нас із лісу. Березового хреста так і не побачили.

Вийшовши з лісу, побачили хати Колодіївки, на карті це приблизно там де пише висота "340". Побачили марки веломаршруту і рушили вправо, в протилежному напрямку до руху по маршруту. Через кілька хвилин опинились біля відпочинкової зони і карти, місця де відхилились від маршруту. Тут сіли на перекус. Якраз почав накрапати дощик. Бігцем зібралися і погнали, дощ наростав, а дорога вела все в низ, тому летіли щодуху, підгяняючи і так шалений вел крутінням педалей. З розгону "влетіли" у ліс, дощ у же просто "лив". Тут було їхати в загалі неперевершено, особливо заноси на промоклій КК-трасі, вискочили на галявину старт-фініш. Тут ховалося від дощу купа роверистів, пролітаючи повз, краєм ока помітили Віталія, новенького форумівця (впізнали по фото).

Перечікувати дощ не хотілось, були і так мокрезні, тому погнали додому. У Франківську дощ припинився і був він певно взагалі не значний. Побризкали трохи велики водичкою від болота і попхалися по хатах. 

В загальному поїздка вдалася, дуже гарна погодка виявилася. Як сказав Strange_V, "спуск під дощем вартував всієї поїздки"! Та і тепер точно знаю де бункера нема. Та і відхилилась трохи від заданого маршруту, то був явно не той яр, адже мали заглибитись у ліс значно далі. Жага пригод загнала нас у ліс не там де треба. Певно треба іти на пошуки осінню, коли вже нема комарів і зелені у лісі. Поїздка виявилась прикольною і тим, що зайняла раптом 4 години. Пошуки тривають...

Окрема подяка хлопцям за те, що били тільки комарів, а не мене; за компанію. Ну і Vasya_F за фото.