Ідею підказав Strange_V , а я попробувала втілити її в життя за допомогою велосипеда та потяга. Отже, вирішили їхати на солені озера в Солотвино Закарпатської області! Там можна гарно покупатись та і просто відпочити. І цілком реально все встигнути за один день і дві ночі!

Маршрут вибирала такий, щоб менше їхати по трасі, трохи залізти у гори, вертатись не тією самою дорогою. Тому вийшло так: Івано-франківськ - Рахів приміським поїздом 3.30-7.50, далі ровером Рахів - Косівська Поляна - Луг - Великий Бичків - Солотвино - Великий Бичків - Луг - Ділове - Рахів, ну і Рахів - І-Фр. міжміським поїздом 0.54-5.02.   Ось пророблений маршрут на байкмапі http://www.bikemap.net/route/1206108?131400099777512. Протяжність маршруту 109 км.   

Це оптимальний варіант, щоб все встигнути і не поспішати, накупатись досхочу. Перепад висот на перевалі близько 550 м (можна перевал викинути з маршруту, але так цікавіше), дорога туди після перевалу все вниз, назад аж до Рахова весь час невеликий підйом. Але часу маємо вдосталь - 17 годин. Правда дві ночі підряд мурижимося в поїздах. Оскільки назад їдемо міжміським потрібен велочохол або плівка і скотч для упаковки велосипеда. Також варто взяти паспорт, бо заїжджаємо в прикордонну зону (та у нас паспорти так і не перевіряли).

Компанія зібралась не маленька: Vasya_F, DejaVu, Strange_V, romaniv, Delit, Tanja Pozitive, Во, Andrew13, Антон Бедзір з подругою, та я. Оскільки літо підійшло до кінця, а в озерах треба купатися, то вибрали найближчі недощові вихідні - 3 вересня. Виїжджаємо вночі о 3.30 год Рахівським приміським поїздом. Не знаю як решта та мені вдалось пару годин поспати, далі зустріч на вокзалі. Згадуємо, що треба паспорти - DejaVu та Delit не взяли, Delit ризикнув за 15 хв до відправлення махнути аж до "555" за паспортом. Встиг. Пригнав через 8 хв.

У Рахів поїзд прибував о 7.30 год, лавки дерев’яні, поспати толком не вдалося. У Рахові зразу ж закупились білетами назад. Щоб попасти на потрібну дорогу на перевал, краще попитати у місцевих. Пару орієнтирів: поворот біля пожежної станції, зліва від потрібної дороги тече потічок, їдемо попри велику кількість "Ленінів";). Дорога до перевалу йде весь час серпантином вверх, асфальтована досить давно, тому купа ям і каміння, та їхати можна. В орієнтуванні досить легко, заблукати майже нереально. На саму вершину перевалу ми дерлися дві години, попутно милуючись надзвичайними краєвидами. 

З’їзд з перевалу теж серпантиновий, дорога в кращому стані, тому летіли всі як шалені. Я на черговому повороті чуть не влетіла в мотоцикліста, що дерся у гору. В одному місці, біля лінії електропередач є відгалуження дороги зправа ми повернули туди, та далі було видно, що ці дві дороги знову з’єднуються. Так влітаємо в с. Косівська Поляна, тут також бажано попитати у місцевих як їхати далі, але в основному їдемо нікуди не звертаючи, хіба збиває з толку дорога, яка іде через базар і тому є мало проїзною і прохідною, але це центральна дорога і саме нею потрібно їхати. В цьому ж селі присідаємо в придорожньому кафе на перекус, бо година вже обідня.  

Цікавим є те, що село гірське, майже тупикове, дорожнє покриття майже уже не асфальтоване, а машини тут їздять як на Хрещатику, та номери закордонні і зразу стає зрозуміло звідки у бідного сільського люду такі дорогі моделі. 

У Лугу виїжджаємо на трасу, повертаємо на право, на Солотвино, ітого 30 км, ще 20 і ми біля озер. Тих 20 км все іде селами по трасі міжнародного значення, попри супер-класні будиночки, видно, що майже всі місцеві на заробітках. Дорога іде вздовж р. Тиса, в деяких місцях зліва видно колючий дріт - державний кордон.

У Солотвино десь 1 км після моста повертаємо направо, далі ще 800 м і ми на сувенірному базарчику біля озер. Платимо за вхід на пляж по 5 грн. і солене щастя біля наших ніг! Трохи відсапавшись поринаємо у водичку. Чесно, думала це буде щось справді неймовірне, а так вроді і не відчутно тої солоності, хіба як пливеш весь час пята точка з води виринає, тому простіше тусуватись у воді вертикально. Трохи похлюпались, відпочили, прийняли контрастний заячий душ ("забули" заплатити 2 грн. за користування:)) і рушили до заваленої шахти.

Виїжджаємо знову на трасу, повертаємо туди звідки приїхали, перед самим мостом з’їжджаємо направо, їдемо попри міст до Солерудника, там спускаємося до завалів шахти № 9. Там треба було трохи лазити, тому я, Vasya_F та Антон Бедзір з подругою залишились біля велосипедів. Ті, хто ходив, казали, що видовище незабутнє. 

Далі наш шлях пролягав у зворотному напрямку - додому. Вертаємося тою ж дорогою аж до повороту у с. Луг. Тут у бесідці очікуємо усіх і вирішуємо шукати по дорозі кафе для перекусу. Їдемо далі трасою до Рахова через Ділове, нікуди не звертаючи. Першими поїхали Антон з подругою, їхали ми довго у пошуках кафешки, тому невитерпівши сіли у Діловому попри трасу біля річки  та й доїли все, що ще було у рюкзаках. Проїхавши ще пару сотень метрів бачимо припарковані два велосипеди, зупиняємося і надибуємо наших друзів у тепленькій кафешці перед запашними стравами. Присідаємо поряд  і теж замовляємо чогось поїсти. Так ми досиділи до темна, на годиннику близько пів дев’ятої. 

До Рахова вже їхали майже без зупинок, в повній темноті, з парою фар, і сахаючись від пролітаючих машин, п’яних перехожих та велосипедистів з вудками. В Рахові заїхали в цілодобовий магазин, що поряд з вокзалом, закупились на вечерю у поїзді.  На вокзалі ми були десь о 22.00, а наш поїзд аж о першій ночі. Тому скорочували час інтелектуальними іграми. Було дуже весело, щирий дружній сміх - найкраще завершення трудового дня. 

Десь о пів на першу пакуємо велики, чекаємо на пів години запізнілого поїзда, ще півгодини на запихання-трамбування велосипедів по полках і всі дружненько засипаємо. Загальний вагон як звичайний плацкартний, тому спати тут порівняно з приміським просто насолода. О 4.30 прокидаємося, знову трагаємо велики і о 5 годині ранку ми у рідному Франику. Змучені, невиспані, змерзлі-спітнілі, але щасливі! Спасибі всім за таку чудову компанію! Окрема подяка фотографам:  Delit'у і  Strange_V.