У середині минулого тижня дізнався про те, що в суботу у нашому місті відбудеться Велопробіг. Організатор — студентський мер Віталій Мерінов (ще у списку були якісь місцеві депутати, але я їх не бачив).

Під’їхав до драмтеатру хвилин за 15 до початку, привітався з Віталієм, нікого зі знайомих не побачив. На місці було вже близько 20 учасників, переважно хлопці старшого шкільного віку на ашан-байках. Потім підтягнулись Олеги Данилко і Олавін, Андрій Сталкер. Ще зі знайомих були Славік та Ніка (glamourbike.com.ua), Діма Кобельник і один хлопець, якого пам’ятаю по осінній гонці. По дорозі підібрали Таню Панченко. Всього учасників зібралось біля 60.

Олеги з прапором клубу Велосталкер:

До повороту на Микитинецьку колону вела машина ДАІ. Хоч Віталій і намагався пояснити дітлахам, щоб чемно вели себе на дорозі, все рівно кожен другий підрізав, їхав то по тротуарах, то по зустрічній.

Повністю уникнути подібного на Велодень не вийде. Можна буде вдягнути кілька чоловік в жилетки і сказати учасникам через матюгальник, що це маршали і треба їх слухатись. Відповідно, маршалам треба буде мотатись по колоні, виловлювати безбашенних дітлахів і заспокоювати їх. Але повного порядку все рівно не буде. Велодень – це масовий захід, а не спортивний заїзд, тобто будуть випадкові люди без клепки в голові. Просто потрібно до цього відноситись по-філософські. І сподіватись, що ніяка мавпа не впаде тобі під колеса після крику «дивіться, я вмію їздити без керма!».

Маршрут був простий. Драмтеатр – вул. Микитинецька – вздовж річки до Хриплинського залізничного мосту – перейшли річку – по дамбі до села Підлужжя – переїхали річку Ворона – піднялись до краю села – повернули наліво – польовими дорогами на Вовчинецькі гори – Вовчинці – вокзал – Вічевий майдан – парк – озеро.

Колона шикується на дорозі:

Доїхали до Бистриці-Надвірнянської, повертаємо направо:

Сталкери:

Виходимо на залізничний міст:

За мостом, на правому березі:

У кінці підйому в Підлужжі довелось долати димову завісу:

Повертаємо з асфальту в поля:

Приємні польові дороги:

Учасники пробігу дивляться з Вовчинецьких гір на Франківськ:

Велопробіг через Вовчинці поїхав у центр міста, а ми (я, Олеги, Андрій і Таня) лишились на невеличкий пікнік. Посмажили сосиски, обговорили поїздку, заплановану на наступний день.

Потім всі поїхали додому, а я піднявся по кам’яній дорозі у пошуках толоки (vk.com/feed#/greenif). Толоку знайшов, познайомився з учасниками, приєднався.

Типовий для Вовчинецьких гір «краєвид», сподіваюсь, наша праця хоч на пару місяців звільнить це місце від подібної краси:

(с) фото вкрав у Наді тут (vk.com/photo-26174347_261467802)

Такі заходи звичайно мають дві сторони. З одного боку, радієш, що є ініціативні люди, які прагнуть жити в чистоті, бережуть природу. З іншого боку, вигрібаючи мішками смердюче сміття, задумуєшся, скільки ж моральних уродів живе серед нас… І що без насильства цих уродів до порядку неможливо схилити.
Після завершення лишився з колегами по прибиранню на другий за день пікнік, змотались на велосипедах у Метро за м’ясом, посмажили шашлик на березі річки. Приємно провів час з хорошими людьми.